Історія Вроцлавського технікуму імені Фредеріка Жоліо-Кюрі

У середині XX століття у світі стрімко почало розвиватися програмування. Через це в Массачусетському технологічному інституті в 1962 році було відкрито першу кафедру інформатики та автоматизації. Згодом подібні факультети були створені у Стенфордському та Кернегі-Меллонському університетах, пише сайт wroclaw-future.eu.

У Європі кафедру інформатики було відкрито в 1970 році в Кембридзькому університеті. Згодом програмістів почали навчати в Київському політехнічному інституті та в технікумі Мюнхена.

Польща також ішла в ногу з часом, і в 1975 році на факультеті математики Варшавського університету було створено кафедру інформатики, яка стала першою академічною структурою в країні, що спеціалізувалася в цій галузі. Трохи пізніше майбутніх програмістів почали навчати у Варшаві, Кракові та Вроцлаві.

Шкільний комплекс програмування

29 листопада 1963 року у Вроцлаві була відкрита електронна наукова школа. На урочистості приїхав міністр важкої промисловості, професор Болеслав Івашкевич. Також того дня представили директора школи, інженера Тадеуша Петрусевича.

Спочатку школа не мала своєї постійної будівлі. Використовували приміщення Енергетичного шкільного комплексу на вулиці Гауке-Босака, а потім перейшли до будівлі Хімічного комплексу на вулиці Сквежинській. Згодом школа отримала статус технікуму та переїхала до будівлі на вулиці Островського, 22.

Студентам пропонували курси з монтажу та налагодження контролерів для ввімкнення освітлення у вуличних ліхтарях, ремонту та налаштування пультів для телевізорів, а також комплексного виготовлення друкованих плат. У 1971 році вроцлавському технікуму імені Фредеріка Жоліо-Кюрі був подарований транзисторний комп’ютер Odra 1025, призначений для науково-технічних робіт у реальному часі. З цього часу розпочалася навчальна практика з програмування.

Технікум адаптував свій навчальний процес для потреб заводу Elwro, який спеціалізувався на електронній промисловості. Студенти навчального закладу вчилися розробляти програми саме на комп’ютерах Odra, які виготовляли на згаданому заводі.

Комп’ютери Odra

Перший комп’ютер бренду Odra був випущений на початку 60-х років минулого століття. За своєю функціональністю він не поступався таким комп’ютерним брендам, як IBM System та CDC 6600. Комп’ютер Odra 1002 міг виконувати від 100 до 400 операцій за секунду.

Для наступної моделі Odra 1003 у 1962 році вже з’явилася перша комп’ютерна гра, у якій людина не могла перемогти свого технічного «друга». Проте гру для широкої аудиторії не випустили — її могли грати лише працівники компанії.

Згодом комп’ютери Odra почали програвати конкуренцію на світовому ринку. Завод, на якому виробляли комп’ютери, закрився у 1989 році. У 2003 році був виведений з експлуатації один із найстаріших комп’ютерів Odra, який 29 років працював на вроцлавському підприємстві Hutmen. До 2006 року комп’ютери цієї компанії ще допомагали залізничній станції у місті Оструда. А 1 травня 2010 року був відключений останній комп’ютер Odra 1305, який використовували на залізничній станції у Любліні.

Тадеуш Петрусевич

Про польського інженера Тадеуша Петрусевича відомо небагато. Є згадки, що він народився у Варшаві, де й вивчав інженерну справу. Працював здебільшого у Вроцлаві. Спочатку його запросили в місто як інженера одразу після війни. З 50-х років минулого століття Петрусевич присвятив себе педагогічній роботі.

Спочатку Тадеуш Петрусевич працював в одному з вроцлавських ліцеїв і викладав предмет “Електротехнічна та електронна промислова автоматизація”, зокрема для випускних класів. Навчальні програми для студентів він готував сам, тому ще до початку вересня мав на руках паперовий план, за яким навчалися учні.

Очоливши Вроцлавський технікум, Тадеуш Петрусевич не змінив свого підходу до роботи. Того ж самого вимагав і від педагогічного колективу. Зрозумівши специфіку підготовки студентів, Петрусевич постійно відряджав своїх викладачів на підвищення кваліфікації до вроцлавських заводів. Ті, хто отримував відповідний сертифікат, мали право на надбавку до заробітної плати у розмірі 15%.

Власною працею Тадеуш Петрусевич вибудував цілу стратегію роботи зі студентами. Були започатковані практичні заняття, для яких увесь матеріал викладач закуповував за власні кошти. Будучи директором технікуму, Петрусевич продовжував вести уроки з основ автоматизації.

Достовірно не відомо, як склалося життя Петрусевича після його відставки з посади директора технікуму. Деякі джерела пишуть, що він працював ще в кількох навчальних закладах Варшави та помер у 1991 році, тоді як інші джерела стверджують, що датою його смерті є 1986 рік.

Технік-програміст

У Вроцлавському технікумі імені Фредеріка Жоліо-Кюрі можна отримати базові знання техніка-програміста. Це фахівець середнього рівня, який займається практичною роботою в галузі програмування та інформаційних технологій. Студент, який пройде цей курс, отримає достатні знання для виконання завдань, пов’язаних із розробкою, підтримкою та вдосконаленням програмного забезпечення.

У технікумі кожного учня навчають написання кодів для різних програм, а також впровадження алгоритмів на мовах програмування, таких як Java, Python, C++. Навчають також знаходити та виправляти помилки у програмному забезпеченні, а також використовувати різні інструменти для автоматичного та ручного тестування.

Треба розуміти, що технік-програміст — це середня спеціальна освіта, яка включає в себе базовий курс з програмування. Випускники вроцлавського технікуму працюють у різних галузях, пов’язаних з ІТ. Хтось влаштовується в державні установи, а хтось — на промислові підприємства.

Отримавши диплом техніка-програміста, можна вступити до вищого навчального закладу й пропустити один чи два курси, що дозволить здобути вищу освіту раніше, ніж студент-початківець в ІТ-галузі.

Фредерік Жоліо-Кюрі

Жан Фредерік Жоліо-Кюрі був французьким фізиком та громадським діячем. Народився у 1900 році в Парижі. Був найменшою дитиною у родині, а всього їх було шестеро. У 1910 році його віддали вчитися до ліцею у маленькому місті Лаканаль. Лише у 17-річному віці Фредерік повернувся до столиці Франції.

У молоді роки Фредерік захоплювався фізикою та хімією. Вищу школу з цих предметів закінчив із відзнакою. Здобувши диплом інженера, вирішив працювати у Вищій школі, де і навчався, але був змушений пройти обов’язкову військову службу. Після служби він познайомився з Марією Кюрі, яка працювала в Інституті радію Паризького університету. Спочатку його взяли на роботу асистентом, а згодом і дослідником.

У 1926 році Фредерік Жоліо-Кюрі одружився з донькою Марії — Ірен. Саме ця подія об’єднала науковця з Польщею, адже родина Кюрі була польського походження. У 30-ті роки минулого століття Фредерік разом із дружиною розпочав дослідження, пов’язані з впливом радіації на середовище. Згодом Фредерік сконструював чутливий детектор, який фіксував проникаючу радіацію. Саме цей апарат допоміг подружжю Жоліо-Кюрі здійснити прорив у своїх дослідженнях. За допомогою їхніх робіт у 1932 році відомий фізик Джеймс Чедвік відкрив нейтрон — частку, яка входить до складу атомного ядра.

У 1935 році Фредерік та Ірен Жоліо-Кюрі отримали спільну Нобелівську премію з хімії за синтез нових радіоактивних елементів. До початку Другої світової війни він працював у Парижі, але згодом був змушений припинити свою діяльність через окупацію Франції. Під час війни Фредерік Жоліо-Кюрі мав антифашистські та антинацистські погляди. Його не чіпали, і він зберіг за собою посаду в Інституті радію. Лише у 1944 році йому довелося ховатися, адже у своїй лабораторії він виготовляв вибухові речовини для борців Руху Опору.

Після війни Фредерік Жоліо-Кюрі став директором Національного центру наукових досліджень у Парижі. Він дуже тісно спілкувався з президентом Шарлем де Голлем, якого переконав створити Комісаріат з атомної енергії Франції. Він також керував запуском першого у Франції ядерного реактора.

У 1956 році Фредерік дуже важко пережив смерть дружини. Він намагався сконцентруватися на роботі, але й сам дуже важко захворів. Через два роки після смерті Ірен помер і Фредерік. Пізніше стало відомо, що вчений тяжко переніс гепатит.

Використані джерела:

21.08.2024

Oleksandr Silchenko

Вроцлавська телевежа — одна із найвищих споруд міста