Одним з найпопулярніших туристичних місць Вроцлава, яке відвідали понад 11 мільйонів людей з усього світу, є ротонда Рацлавицької панорами (Panorama Racławicka). Це музей однієї картини, але незвичайної, на якій зображена битва Тадеуша Костюшка з російськими військами. 4 квітня виповниться вже 231 рік доленосній битві під Рацлавицями, а ворог так і не змінився… А самій панорамі вже 131 рік, і до Вроцлава цей шедевр примандрував зі Львова, пише wroclaw-future.eu.
У XIX столітті поляки в складі Австро-Угорщини користувалися значними політичними свободами. Їм давали можливість організовувати урочистості на честь великих подій та національних героїв. Оскільки 1894 року наближалася сота річниця повстання Костюшка, її вирішили відзначити по-особливому. Саме тоді у Львові планувалося проведення грандіозної Крайової виставки, де мали бути представлені останні надбання галицької промисловості, культури, мистецтва і техніки.
Герой двох континентів
Про Крайову виставку можна почитати в іншій статті, а зараз пропонуємо розібратися, хто ж такий Тадеуш Костюшко і за що йому таке вшанування?
Тадеуш Костюшко — національний герой Польщі, Литви, Білорусії і США, його шанують на двох континентах по обидва боки Атлантичного океану, в світі близько 200 пам’ятників Костюшка, його іменем названі вулиці, парки, найвища точка Австралії і навіть місто в Америці.
«Говорити про Костюшка — значить пом’янути особистість, котру навіть супротивники, ті ж монархи, проти яких він виступав, дуже поважали. Його ім’я належить усьому цивілізованому світу, його чесноти — всьому людству. Америка внесла його до числа найзаслуженіших своїх оборонців. Польща оплакує його як найпристраснішого патріота, що все життя пожертвував на свободу і незалежність. Франція та Швейцарія сумують над його прахом, віддаючи данину найкращій особі, християнину, другу людскості. Росія вшановує в ньому безстрашного мужа, кого й нещастя не зламало» — зауважив видатний французький політик Жильбер де Лафайєт ще 1818 року.
Анджей-Тадеуш-Бонавентура Костюшко народився в селі Меречівщина, що зараз у Брестській області Білорусії, 4 лютого 1746 року. Батько Людвик-Тадеуш був брестським мечником, полковником війська Великого князівства Литовського. Цікаво, що його рід мав українське (руське) коріння і був шляхетським, хоча й небагатим, Костюшки мали герб «Рох ІІІ». Король Казимир IV Ягеллончик 1458 року надав село Сехновичі на Берестейщині разом із дворянством Федору-Константу (Костянтину), званому «Костюшко», який і був родоначальником роду, придворним та секретарем великих князів литовських у 1492–1509 роках, одруженим з донькою князя Юрія Гольшанського. 1509 року король Сигізмунд Старий підтвердив своєму писареві Костюшкові права на володарювання над Сехновичами, що було зафіксовано в привілеї руською мовою:
«…мы тое сельцо Сехновичи тые три чоловеки и с братьею, и с детьми их, и с внуками, и тые пашни, и дубровы, и лес ему дали во всим».
Мати Текля Ратомська була шляхтянкою, литвинкою та уніаткою. Тому деякі дослідники вважають, що Костюшко спочатку був охрещений у греко-католицькій церкві, а вже потім — у косівському Троїцькому костелі. Втім, згодом родина була спольщена і рідною мовою Костюшка стала польська. Він був наймолодшим у сім’ї, мав брата Юзефа і двох сестер, Катерину та Анну. Тадеуш був дуже простим і скромним хлопчиком, співчував селянам та бавився з сільською дітлашнею.
Тадеуш разом зі старшим братом почали 1755 року навчатися в колегіумі отців піарів у Любешові на Волині. Втім, коли хлопчику було 12 років, помер батько, і братам довелося 1760 року повернутися додому. За підтримки Адама Чарторизького, який був комендантом Варшавської кадетської школи, 1765 року Тадеуш розпочинає навчання у так званій Лицарській школі, тобто військовій академії. Він став одним з найкращих учнів, отримав королівську стипендію і продовжив навчання у Парижі, де вчився не лише інженерної справи та фортифікації, але й живопису та архітектури.
Польські «Ромео та Джульєтта»
Повернувшись 1774 року до Польщі, за іронією долі, наш герой… не зміг влаштуватися на службу у війську, оскільки не міг оплатити офіцерський патент. У 28 років молодик залишився без роботи і навіть без дому, бо родинний маєток забрав старший брат. Тоді Костюшко за протекцією самого короля влаштувався до польного гетьмана литовського Юзефа Сосновського, щоб навчати його доньок, Катажину і Людвику. І тут 28-річний капітан закохався… Треба сказати, що знайомі вони були ще з дитинства і зустрічалися на балах у Варшаві, де на 5 років молодша Людвика навчалася у пансіоні. Тож «іскрило» між ними вже давно, а тут кохання спалахнуло з новою силою. У саду в Сосновиці закохані посадили дуб та сосну на знак своїх почуттів, а сам сад Тадеуш впорядкував за останніми європейськими зразками.
Втім, не судилося закоханим бути разом… «Горлиця сизокрила не для горобця, а доньки магнацькі не для дрібних шляхтичів!» — заявив батько Людвики, коли Костюшко наважився попросити її руки. А потім… програв доньку в карти. Точніше, навпаки, віддав її сину рівненського князя Станіслава Любомирського, який мав перед Сосновським картярський борг.
Закохані були шоковані звісткою. Костюшко просив допомоги в короля і навіть намагався викрасти Людвику, щоб таємно обвінчатися, але нічого не вийшло. Вона вийшла за князя Юзефа Любомирського, народила йому трьох дітей, хоча первістка Генрика викрала і виховала як свого сина родичка Ізабелла Любомирська, знаменита «блакитна маркіза». А ще Людвика фактично врятувала місто Рівне від продажу за борги, але серце її назавжди залишилося з Тадеушем. Йому ж довелося втікати від гніву Сосновського аж до Америки, де тривала війна за незалежність.
Америка, Польща, Франція
Дорогою до Америки корабель потрапив у шторм, і Костюшко ледь не загинув, але врешті-решт влітку 1776 року, через місяць після оголошення Декларації незалежності США, він прибув до Філадельфії та зайнявся укріпленням фортифікацій. Тадеуш спроєктував головну військову фортецю Вест-Пойнт, сприяв капітуляції британських військ під Саратогою, будував мости, щоб вирватися з оточення, отримав звання бригадного генерала, американське громадянство та зброю з дарчим написом від президента Вашингтона. Усі зароблені кошти Костюшко шляхетно передав своєму другу, автору «Декларації незалежності США» Томасу Джеферсону, та 1784 року повернувся додому.
Як не дивно, в польському війську здобутки Костюшка знову були не потрібні. Він переїхав у Сехновичі, намагався керувати маєтком після смерті брата, але лише через 5 років завдяки проханням Людвики Тадеуша призначили генерал-майором Коронного війська.
Мало кому відомо, що 1790 року 47-річний генерал Костюшко, командир батальйону в Меджибожі Хмельницької області закохався у 18-річну красуню, доньку генерал-майора Теклю Журовську. Дівчина відповіла взаємністю, але на перешкоді знову встав батько, і Костюшку довелося поїхати до Варшави. «Od Ludwiki uciekał do Ameryki, a w Polsce Tekla od niego uciekła» («Від Людвики втікав до Америки, а в Польщі Текля від нього втекла») — оповідає саркастична польська приказка. А 1792 року він раптово завітав до маєтку Любомирських у Рівному, щоб ще хоч раз побачити своє перше кохання, хоча вони постійно листувалися. У листопаді того ж року Костюшко деякий час жив у Львові в арсеналі Сенявських на вулиці Бібліотечній.
Тадеуш повів військо на війну за польську Конституцію, але після поразки змушений був тікати до Франції, де йому надали звання почесного громадянина. Врешті-решт, 24 березня 1794 року Костюшко вирішив узяти долю Польщі в свої руки і оголосив про початок повстання проти окупації Польщі, за рівноправність і свободу всіх, незалежно від національності, релігії та положення в суспільстві: «я буду битися і за селянина, і за міщанина, і за єврея». Він прагнув створити республіку, звільнити селян від кріпацтва, і вони жваво відгукнулися, озброївшись переобладнаними косами, за що повстанців прозвали «косиньєрами». Також він створив підрозділ влучних стрільців, попередників снайперів, на кшталт американських «Рейнджерів».
Тіло на Вавелі, серце у Варшаві
4 квітня 1794 року була одержана перша тріумфальна перемога під Рацлавицями над російськими військами під командуванням генерала Тормасова. 7 травня Костюшко видав знаменитий Полянецький універсал про скасування кріпосного права та скорочення панщини. Він отримав орден Virtuti Militari та звання генерал-лейтенанта.
Але восени Костюшко був поранений під Мацейовичами, його взяли в полон і відправили в ув’язнення до Петропавлівської фортеці. У полоні Тадеуш написав два полонези та вальс, присвячені польському війську. Лише після смерті Катерини ІІ її син Павло випустив з царської в’язниці Костюшка, а також 20 тисяч полонених в обмін на обіцянку не воювати проти Росії. Наш герой поїхав у мандри Європою та США, намагався знайти підтримку в Наполеона, але, зберігаючи вірність республіканським та демократичним принципам, відмовився від співпраці з Наполеоном і російським царем Олександром І.
Останні роки Костюшко провів у Швейцарії в містечку Золотурні, де й помер 15 жовтня 1817 року. У своєму заповіті сестрі Катерині він просив звільнити селян його маєтку Сехновичі від кріпацтва. Є інформація, що перед смертю до нього приїжджала Людвика, але це точно невідомо. Вона пережила коханого на 19 років, померла 85-річною і щоразу, коли чула «Полонез Косцюшка», сльози котилися з очей старої княгині… А її онучка посадила на його символічній могилі в Золотурні дві плакучі верби.
Тіло героя через рік урочисто поховали на Вавелі, а серце ще довго мандрувало: було поховане в двох місцях в Італії, на Вавелі, у Варшаві, під час Варшавського повстання урну з серцем ховали в кількох костелах і, нарешті, 1984 року серце найбільшого польського патріота повернулося до відбудованого Королівського замку.
Далі буде…
