Якщо ви любите під час прогулянки по місту розглядати пам’ятники архітектури, то Вроцлав – ідеальне місце для цього. Тут, повідомляє сайт wroclaw-future, така кількість увічнених у камені (бронзі) знаменитостей та старих будівель, що навіть поверхове знайомство з ними займе у вас не один місяць.
Але попри величезну кількість пам’яток, гірка доля серйозних культурних втрат не оминула це місто стороною.
За останні 100 років Вроцлав втратив більшу частину своєї історичної спадщини. І левова частка цих втрат припадає на 40-60-ті роки минулого століття, коли Польщу спочатку окупували нацисти, а потім до влади прийшли комуністи.
Період “правління” тих та інших, на щастя, закінчився, проте від багатьох пам’яток старовини нащадкам залишилися лише архівні документи та фотографії.
Нацисти, комуністи та безкінечні руйнування
Столиця Нижньої Сілезії, Бреслау (Вроцлав) сповна сьорбнула бід під час останньої світової війни. Однак із її закінченням чорна смуга бід для історичної спадщини міста не закінчилася. І сьогодні вже складно сказати, коли Вроцлав постраждав більше, під час облоги 1945 р. чи у мирний, післявоєнний період.
При цьому можна впевнено констатувати, що за порівняно короткий історичний проміжок з міського ландшафту зникло безліч пам’яток старовини. Сьогодні ці втрати оцінюють як 70% усієї інфраструктури.
Довгі роки комуністи звично списували варварські руйнування Вроцлава на діяльність нацистів, при цьому питання, який з цих тоталітарних режимів завдав більшої шкоди історичній частині міста, залишається відкритим.
Так, починаючи з 1949 р., за вказівкою місцевого управління реконструкцій, до Варшави з Вроцлава пішли сотні мільйонів цегли та тисячі тонн будматеріалів, нібито взятих на руїнах, а фактично зі свідомо розібраних старовинних будівель.
Таке “ноу-хау” чиновників завдало непоправної шкоди архітектурі міста. При цьому, безумовно, треба взяти до уваги й об’єктивні обставини — життя в повоєнному Вроцлаві було складним і особливо не сприяло збереженню історичної пам’яті. Деякі пам’ятники влада зносила і через банальну відсутність грошей на їхній ремонт. Таким чином до 50-х років XX ст. Вроцлав перетворився на своєрідний “цегельний завод”.
Сьогодні історики кажуть, що багато “вироків” до зносу приймалися поспіхом, і будинки, і пам’ятники можна було залишити в поточному стані, до кращих часів. Чому ж комуністи чинили саме так ?
Знищити все німецьке та буржуазне?
Зауважимо, що далеко не завжди їхні рішення були авантюрними, скоріше навпаки, ретельно спланованими та обдуманими, що добре видно на слідуючих прикладах.
Так, нізащо постраждала чудова будівля Вроцлавського Головпоштамту у стилі необароко, який був частково пошкоджений, але не знаходився у критичному стані й цілком підпадав під реконструкцію. Проте його розібрали та пустили на будматеріали.
Така ж доля спіткала Сілезький музей витончених мистецтв, знесений у 1964 р. і крило Королівського палацу на площі Свободи, знищене у 1969 р. Ще більш дивним виглядає знесення через 30 років після закінчення війни Млинів Святої Клари (Młyny Świętej Klary), пам’ятника культури, що існував ще з часів П’ястів.
Що стосується палацу Хатцфельдів (pałacа Hatzfeldów), який намагалися врятувати, але без успіху, тут, очевидно, вирішальну роль в остаточному рішенні відіграв ідеологічний чинник — під час облоги міста будівля служила резиденцією кату Бреслау гауляйтеру Ханке.
Не можна інакше, як політичною та становою кон’юнктурою пояснити й рішення щодо знесення маси монументів та скульптур у Вроцлаві. Таким чином, влада навмисне розпалювала ненависть до “проклятого” минулого, усього німецького та буржуазного.
Німецьким пам’ятникам не місце у Польщі?
Погруддя однієї з найяскравіших постатей культури Нижньої Сілезії XIX ст. — німецькому поетові-романтику, акторові, театральному режисерові, Карлу фон Хольтею, до свого знищення стояло на Польському пагорбі.
Пам’ятник відкрили в 1882 р. Автор бронзової статуї – місцевий скульптор Альберт Рахнер (1836-1900 рр.), який увічнив на цвинтарях Вроцлава образи та імена багатьох знаменитих людей.
До речі, подивитися сьогодні на творіння Рахнера, що збереглося, — погруддя німецькому вченому Карлу Ліннею, можна в місцевому Ботанічному саду.
Статуя Карлу Готлібу Сварезу
1896 р., перед будівлею філологічного факультету Вроцлавського університету (площа Нанкера), на місці нинішньої автостоянки, було відкрито пам’ятник Карлу Готлібу Сварезу — німецькому юристу та реформатору, одному із засновників прусського ландрехту. Спроектував монумент “батько” німецької сучасної скульптури Петер Крістіан Брейєр. Пам’ятник знесли 1945 р.
Пам’ятник генералу фон Тауенцієну
Статуя бравому прусському генералу, який захищав 1760 р. Вроцлав від австрійців, до свого зносу, 1945 р. перебувала на нинішній площі Костюшка.
Фрідріх Богислав фон Тауенцієн прославився під час Семирічної війни, коли служив в армії імператора Фрідріха Великого і брав участь у багатьох славетних битвах.
Відомо, що пам’ятник полководцю прикрашало два барельєфи. Один увічнив тріумф фон Тауенцієна при захисті Вроцлава, другий демонстрував здачу фортеці у Свидниці.
На самому постаменті стояв саркофаг із труною, в якій лежали останки генерала. Вінчала пам’ятник скульптура скорботної богині війни Белони, що символізує в римському пантеоні захист батьківщини.
Пам’ятник відкрили у 1795 р., а демонтували через 150 років, у 1945 р.
Пам’ятники імператорам
Вулиця Свидницька, місце колишніх Свидницьких воріт. Тут із 1896 р. стояла 6 метрова кінна статуя імператору Вільгельму I. Дві постаті поруч із пам’ятником символізували Мистецтво війни та Служіння нації, а барельєф на пам’ятнику — німецьких князів, які віддають данину Німеччині.
Статуя пережила війну, але в мирний час не встояла. Пам’ятник знесли 21 жовтня 1945 р. у присутності першого післявоєнного президента Польщі Болеслава Дробнера.
Така ж доля спіткала ще один пам’ятник прусському правителю – імператору Фрідріху Вільгельму III. Його встановили на Ринковій площі Вроцлава в 1861 р. Імператор сидів на коні, поставленому на мармуровий постамент. Створили цей шедевр німецькі скульптори Август Штюлер та Август Кіс. Дата демонтажу, як і в попередніх випадках, незмінна — 1945 р.
Пам’ятник полеглим солдатам
У післявоєнний період, 40-60 р.р. XX ст. у Вроцлаві знищували не тільки пам’ятники німецьким(прусським) генералам та імператорам, а й звичайним воїнам.
У цьому випадку йдеться про пам’ятник Перемоги, встановлений на згадку про солдатів, які загинули у війнах XIX століття. Ідея поставити монумент належала вроцлавським військовим з 1-го батальйону резерву ландвера.
Влітку 1874 р. на нинішньому бульварі Ксаверія Дуниковського звели 25 метровий шпиль, з двома меншими шпилями з боків. У Центральній частині композиції були дві таблички з іменами полеглих. Автором проекту став місцевий архітектор Алексіс Лангер, а скульптурну частину композиції створили майстри Георг Бер та Шольц.
1945 р. пам’ятник знесли, а виявили його “останки” випадково, у 2015 р., під час робіт з упорядковання бульвару.
Пам’ятник, якому пощастило
І як постскриптум, про щасливчика з цього чорного списку безповоротних втрат — пам’ятник архітектору Йоганну Фрідріху Кнорру в парку Юліуша Словацького, який частково вцілів. Це неоготична каплиця на постаменті, оточена невеликим басейном, у який колись стікала вода з левової пащі.
Пам’ятник створив Карл Людек. Відкрили його у 1878 р.
Після закінчення Другої світової війни верхню частину композиції демонтували, а нижня згодом зруйнувалася сама. На щастя, не остаточно.
2017 р. пам’ятник реконструювали — повернули голову лева на місце та відновили фонтан.