Неділя, 21 Липня, 2024

Як у місті з’явився водопровід. Підземний Вроцлав

Коли будувалась об’їзна дорога, археологи Вроцлавського університету знайшли кільканадцять колодязів із дерева, ще від римських часів, пише wroclaw-future.eu. Один із таких можна побачити в Будинку археолога на вул. Кошаровій у Вроцлаві. Ця знахідка вважається найстарішою археологічною пам’яткою такого типу в Польщі, пише gazetawroclawska.pl.

Початок водопостачання

31 січня 1274 року почалась історія водопостачання Вроцлава. За дорученням принца Генріха 4 Пробуса, місту було дозволено брати воду з Одри та Олави для водопостачання, а також на відвід стоків. Центральне водопостачання у Вроцлаві стало можливим лише через сто років. У 1387 в місті було запущене Велике колесо, котре в 1445 році отримало назву Водний будинок, або Велика черпальня.

Велике коло було розташоване на виїзді зі сучасних вулиць Оджанської та Жезничої. Воду, котру набирали з річки, виливали у велике корито. Звідти, через дерев’яні трубопроводи, вона розподілялась до громадських криниць та приватних садиб заможних містян.

З плином часу, на берегах річки з’явилось все більше водяних коліс. У документах можна знайти інформацію про кілька найважливіших: Matthiaskunst (черпальня води Мацея на острові Тамка 1534 року), Kaetzelkunst (черпальня Коця 1596 року при каналі, котрий в сучасності не існує).

Великої кількості води вимагало і виробництво пива. В ті роки воно було повсякденним напоєм. У середньовічних містах пиво використовували зі санітарних мотивів. Було воно, до речі, значно слабшим, аніж сучасне. Водні кола, котрі були відомі ще римлянам, не сильно змінились від стародавніх часів. Вони рухались завдяки людям, або тваринам. В часи вугілля та пари їх вже крутили парові машини. Пункти забору води, звідки вона розподілялась по трубопроводах, називали кунштами.

У 14-15 столітті у Вроцлаві збудували кілька ліній керамічних водопроводів. Одна з гілок вела до костелу св. Марії Магдалини. Втім, через сто років, використання таких дорогих, але крихких водопроводів було припинено.

В 16 столітті у Вроцлаві повернулись до будівництва дерев’яних трубопроводів. Втім, вони також мали свої вади. Дерев’яні труби швидко гнили та замулювались. Тоді часто можна було спостерігати перекопані вулички. Могло пройти до кількох тижнів, перш ніж виявляли місце прориву чи забруднення. Тиск води у середньовічних трубах також не був таким як сучасний. Вода, що транспортувавсь, живила місцеві колодязі та стікала невеликим струменем.

19 століття

Великі зміни у водопостачанні міста відбулись в 19 столітті. Допоки Вроцлав був у межах міських стін, розбудувати в ньому водопровідну мережу не було складно. Все змінилось у 1807 році. Тоді французька армія отримала наказ розібрати укріплення міста. Вроцлав дуже швидко почав розростатись та поглинув передмістя. В той час забір води для такої великої території вже становив проблему.

Спершу, містяни намагались запустити нові технології на старих об’єктах. У 1827 Matthiaskunst було оснащено паровою машиною. Проблеми продовжувались. Котли були поганими, водне коло було знищене вогнем. У 1842, недалеко Великої черпальні, запустили сучасну водоочисну станцію та помпувальню.

Помпи фірми “Ruffer” підкачували воду на висоту 20,4 м. Потім вона розходилась по восьми лініях.  Місткість води щодня становила 7 тис. куб. метрів. Вода очищалась піщаними фільтрами. Таке рішення, на той час, вважалось технологічною новинкою міжнародного масштабу. Втім, розвиток галузі, зростання її потреб та санітарних норм вимагали значних інвестицій.

У 1864 було збудовано новий центральний водогін з водонапірною баштою На Гроблі. Водогін, що почав експлуатуватись зі серпня 1871 року продовжував розвиватись. У 1900 довжина водопровідної мережі була вже понад 197 км. За добу видобували 60 тис. метрів куб. води. Через кілька тижнів після відкриття було введено перші тарифи на водопостачання до квартир.

За користування ванною чи туалетним бачком потрібно було заплатити 2,25 марки на рік. Коли власник квартири вирішував встановити лічильник води, то плата становила 0,20 марки за 1 куб. метр. Резервуар водонапірної башти на Гроблі вивели з експлуатації в 1960 році. Парові машини зупинились в 1974 році. Тоді водопостачання міста забезпечували дві водоочисні станції: “На Гроблі” та “Мокрий двір”. Перша була модернізована у 2007, а друга почала працювати у 1982 році та була модернізована у 2005 та 2007.

“Мокрим двором”, у свій час, дуже захоплювались за його сучасність. Навколо заводу появився житловий масив.

Підземний Вроцлав

В місті ходили легенди про підземний Вроцлав. Після кінця війни нові мешканці розповідали, що під вулицями міста простягаються безмежні каземати. Говорили навіть про підземні дороги, фабрики та колії. Звичайно, то були вигадки.

Правда полягала в тому, що під час боротьби німців з червоною армією, використовували підвали, якими могли пересуватись та залишатись непоміченими ворогами. Як згадували німецькі командувачі Festung Breslau, велике значення у стриманні повстання мали дії, котрі здійснювали вояки. Вони обороняли місто в каналізаціях.

Генерали Альфен та Ніхофф писали, що система каналізації весь час підлягала ремонтним роботам. Довжина каналів складала понад 500 км, 75 км з яких були замуровані. Це мало значну роль для бойових дій. Підземні ходи простягались і на південь. Там Вроцлав активно розвивався наприкінці 19 століття.

У 1945 році з цієї сторони почали наступ росіяни. Генерали припускали, що однієї спроби було б достатньо, щоб пробитись в каналізаційні системи, що простягались під дорогами. Так можна було пробратись непоміченими в тил оборони. П’ять солдатів, один капрал, один сержант склали постійний невеликий загін, котрий був відправлений воювати в канали.

Координація нагляду за тунелями лягла на плечі міського радника  К. Лейбіха. Він керував 90 працівниками та постійно підтримував зв’язок з командуванням фортеці. Спершу, заклинювали кришки люків. Тоді, за допомогою дерев’яних дамб, нагромаджували нечистоти та заливали ними деякі канали. Прийняли рішення, що стічні води стануть кращим бар’єром, аніж щебінь, який легко розгребти вантажною машиною. 

Каналізація зберігалась неушкодженою. Так захисники фортеці зуміли провести під землею телефонні кабелі, щоб підтримувати зв’язок. Крім того, підземне підпілля зуміло використати стічні води у своїх цілях. Через блокування певних каналів, підземний відділ затопив ті підвали, в яких розташовувались росіяни.

Сучасність

Сучасним водопостачання в місті керує MPWiK. Для центрального вроцлавського водогону було розроблено проєкт англійським інженером Дж. Муром. Також радник з будівництва магістрату К. Циммерман додав свої два центи до цієї ідеї.

Вартість будівництва заводу та водорозподільної установки становила понад 976 тис. талерів, або 2,9 млн марок. Воду забирали з Одри. Після очищення піщаними фільтрами, її направляли у водонапірну башту. З висоти 38 метрів вода забезпечувала по трубопроводах міську мережу. За добу добували 12 тис. кубометрів води. В сучасності цей показник є на позначці в 120-140 тис. куб. метрів.

У 2011 завершили розширення очисних споруд в Янівці. Сучасні споруди будувались дуже довго. Перші роботи розпочали ще в 70-х роках 20 століття. Пізніше їх довелось припинити через брак фінансування. Втім, у 1990 інвестування було завершено. Через десять років виявилось також, що мережа потребує певного розширення.

Тривалі роботи було звершено. Таким чином, Особовіце виключили з використання. Саме туди, на площу в 1000 га, стікає значна частина міських нечистот. Коли Янівець стане більшим, то до Особовіц буде текти лише дощова вода.

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.